Особливості національної кухні
Людожерство існувало серед дикунських племен і після появи серед них чемних європейських колонізаторів. Не зважаючи на жорстокі в цьому відношенні закони білої влади, Центральна і Південна Африка, Фіджі, Нова Каледонія, Маркізькі Острови, Гаїті, Південна Австралія, Нова Зеландія продовжували зберігати традиційні туземні уявлення про гуманізм. Один оптимістично налаштований англієць з цього приводу принагідно зауважив: після занять у недільній місіонерській школі окультурені аборигени вирушають в джунглі, де звично пожирають друзів з сусіднього племені. Гурмани Нової Зеландії вважали делікатесом ліве око, бо в ньому, за переказами, знаходилася душа. Отже той, хто ласував цим оком, автоматично жив вдвічі довше. А ось у населення Маркізьких островів спостерігалася цинічна соціальна нерівність - привілеєм споживати собі подібних користувалися виключно вожді, верховні жерці і старійшини.
На індонезійському острові Суматра людожерство мало офіційний статус: дозволялося вживати нічних крадіїв та помічених у сімейній зраді. Злочинця привґязували до трьох стовбів. Після умовного сигналу натовп обурених громадян кидався на жертву і швидкоруч роздирав її зубами, нігтями, різав кінжалами і розрубував сокирами. Мґясо куштували сирим, занурюючи маленькі шматочки у дивний напій з лимонного соку та солі, причому найперший шматочок мав зґїсти скривджений чоловік.
Що вже казати про малоосвічених дикунів, коли згідно кодексу Бусідо самурай мусив зґїсти ще теплу печінку щойно ліквідованого опонента
