Партійне рейдерство
- Як Ви вважаєте, партійне рейдерство це сьогодення чи справа майбутнього?
- Я переконаний, що в умовах сучасної «демократії»розширення боротьби різними
шляхами за отримання контролю над партіями ще довго триватиме в Україні. Але вже зараз це має місце навіть у крайніх формах.
- Можете розповісти більш детально?
- Авжеж. У 2003 році, після обрання мене головою політичної партії Українська
Національна Асамблея, добре відомою в суспільстві як УНА-УНСО, її члени започаткували активні масові акції в АР Крим проти татар, різні виступи проти засилля влади не словґянами та був звинувачений за статтею № 161 КД України (Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії). Під час виборів Президента України 2004 року, провів найбільший партійний парад за часів незалежності. Який журналісти в одну мить назвали фашистським, тому що ми радикально підтримали кандидата на посаду Президента України Віктора Ющенка. За це він віддячив мені. Через своїх соратників Луценка, Безсмертного та будівника кримськотатарського меджлісу Джамільова, мені на 6 місяців було «подаровано» місце проживання в слідчому ізоляторі в м. Києві, який знаходиться по вул. Дегтярівська, 13
- Ви маєте на увазі, що за політичні переконання та відстоювання своїх національних прав Вас посадили за грати?
- Так, влада використала цю ситуацію у власних інтересах. Ви памґятаєте, що у 2005
році на весні так званий Форум порятунку Києва, який очолювали та складали переважно не словґяни, намагалися дестабілізувати ситуацію в столиці. Встановлені ними намети на Хрещатику, біля КМДА стали раковою пухлиною столиці на той час. Це був осередок наркоманії, бандитизму та розпусти. Такого більше не можна було терпіти на центральній вулиці Києва. Тому на прохання киян, на передодні Великодня та Дня Праці (першого травня), я дав команду силовому підрозділу «Словґянська Дружина» прибрати це сміття із Хрещатику. Враховуючи той факт, що напередодні судом вже було прийнято рішення про знесення зазначеного наметового містечка. Справу було виконано. Наметів злочинного осередку перед КМДА більше не було. Але, за вказівкою вже «новообраної демократичної» влади відносно мене миттєво було порушено кримінальну справу за організацію масових заворушень. 20 травня 2005 року мене було заарештовано та відправлено до Лукґянівського СІЗО №13.
- Як Ви розцінюєте такий крок замовників Вашого увґязнення?
- Ситуація доволі зрозуміла.
По-перше, було виконане замовлення помаранчевих панів про яких було згадано вище, яким я довгий час заважав, як лідер партії УНА.
По-друге, мене треба було прибрати перед парламентськими виборами 2006 року, дезорганізувати націоналістичний рух в Україні, підірвати його авторитет і як конкурента значно посунути у передвиборчих перегонах.
По-третє, на чолі партії помаранчевим необхідно було поставити добре керовану із Ізраїлю та Вашингтону маріонетку, яка би слухняно виконувала вказівки менеджера чорних піар-технологій світового сіонізму на всьому пострадянському просторі Березовського і його «офісного» представника і лобіста в Україні Рабиновича.
- Що і як далі відбувалося з політичною партією Українська Національна Асамблея?
- Коли я сидів у камері, то зовсім не сумнівався, що окремі партійні соратники мене
не зрадять, був переконаний, що партія буде боротися та йти правильним шляхом. Але одного ранку мене викликали в слідчу кімнату, де я зустрів адвоката Петра Рябенька, який повідомив мене, що його направив В.Рабінович з пропозицією юридичної підтримки та швидким вирішенням моєї кримінальної справи. Для цього, я повинен був написати листа до голів обласних комітетів УНА з вимогою зібратися на позачерговий зґїзд та обрати там іншого голову партії. Наприклад, того ж адвоката Рябенка. Я відмовився, але він до мене приходив ще декілька разів, і «переконував» у необхідності скликати зґїзд. Цікаво, що потім мене тримали за ґратами стільки часу, скільки було потрібно Луценку та Безсмертному, щоб профінансувати та сфальсифікувати зґїзд УНА. На якому мене переобрали і призначили Ю.Шухевича.
До речі, невдовзі після цих подій П.Рябенко дивним чином "очолив" одну з націоналістичних партій. Таким же шляхом закулісні гравці захопили керівництво таких партій, як: Центр, Партія миру і єдності, Партія зелених, Райдуга...
Дякуючи Богові, що сидячі в тюремній камері мене осінило створити нову пансловґянську партію та назвати її СПАС. Там же за гратами, багато що зрозумівши, я написав ідеологічну книгу «Наш шлях»., яку найближчого часу буде видано.
- Як Ви бачите подальшу свою діяльність?
- Усе своє життя я віддаю боротьбі та чітко відчуваю, що готовий на самопожертву
найголовнішого, що в нас є, це наш словґянський народ.
Слава Словґянам!
